|
|
Гострий біль сьогодні серце крає.
Тільки світ такий, який він є:
І коли до нитки роздягає,
І коли за спиною сопе.
Біла смуга, як бузок кохання,
Дивиться у очі і співа.
Чорна смуга ніби зазіхання
На любов, надію і права.
Кожен ладен жити ради себе,
З вітряками битися щодня
І гадати – треба, чи не треба
Розум тьмарить келихом вина.
Гострий біль, як лезо, серце крає.
Тільки світ такий який вже є:
І коли напружено зітхає,
І коли із попілу встає.
Так було, так є і далі буде.
Хтось заклав програму на віки -
Світ такий, які у ньому люди, -
Схиблені на користь хижаки. |
Чому так сумно на душі?
На вигляд – все чудово...
Та світ іде на віражи,
знецінюючи слово.
Там, де любов була, тепер
гнів дивиться у очі
і по звірячому сопе,
як вітер проти ночі.
І вкрай збентежене життя
то плаче, то сміється,
коли ледь чутне каяття
вербой до річки гнеться.
|
Так чи ні... яка різниця?
У свідомості людей,
думка – краща помічниця
і прибічниця ідей.
Будуть думи – вщухне вітер,
сонце вийде із-за хмар,
і народ в усьому світі
відпочине від примар,
що не перший рік керують
і вважають за святе
що на небі парубкує місяць...
сонце де-не-де...
|
Щоб сьогодні не говорили про мову, насправді кожна людина буде відчувати на собі силу тієї мови на якій розмовляє її душа, до якої звикла з дитинства і яка прийшла до неї з молоком матері. І в той час, коли матеріальні ціності стали важливішими за духовні, мова повина залишатися той, що до вподоби тій чи іншій людині, аби душа залишалася захищеною.
Украінська мова і російська,
мов веснянки рідноі землі,
залишають слід на вишиванці
і чарують співом увесь світ.
Мовними словами диво бачу.
І коли піду за небокрай,
мові залишу любов і вдачу,
що немов веселий водограй.
Украінська мова, наче мати,
із дитинства пестила мене.
З нею вчилась жити і співати
кращих і улюблених пісень.
А російська – подруга дитинства -
забавка дитячого життя:
і коли всі горщики розбиті,
і коли у мальвах майбуття.
|
Хочу бачити радість усюди.
Тільки серце підказує – ні -
не такі, як колись, стали люди,
не такі, як колись, стали сни.
І здригається серце від болю -
хто пішов, а хто прийде не зна...
може сонце впаде у долоню,
може хмара торкнеться вікна.
Та ніхто вже не знає... що далі...
Ранок тягнеться полем узріст,
ніби зна, що від божоі кари
захистити не взмозі нас піст.
|
Щось таке вже було... та що саме?
Хижий птах розкрадає город,
і дратується півень страхами
щойно красенем вийде в народ.
Знову сильний слабкого не чує,
і хизується силою гнів,
доки доля весь час вередує
і в суглобах нечуваний біль.
Щось таке вже було... та що саме?
Нема спокою... Світ занепав.
І знаходиться в дивному стані
стіл - меню із улюблених страв.
Нема щастя... не буде і волі,
доки лежачи в темряві світ,
не візьме промінь серця в долоні
під музики гуцульских трембіт.
Щось таке вже було... та вже годі
руйнувати навколишній світ...
Тоді буде усе у городі...
Тай у хаті все буде, як слід...
|
Може чорт не так страшний,
як його малюють,
і це ми передусім
вині... бож ми – люди.
У яке не глянь вікно -
кожен сам за себе...
Ллється річкою вино -
треба і не треба.
Вітер злий, як звір, реве -
каламутні очі -
на великдень посуд бє
і, як чорт, регоче.
Добре, віра ще жива -
Матір Божа в Храмі,
не бажаючи нам зла,
вслід лікує рани.
|
страницы: 1 2 3 4 показать все произведения |
книги
Всепрощение
Дорога до храму
Молитва о земле
Перекопская земля
Другие произведения
1. В погоне за правдой
2. Перезревшая вишня
3. Чувство меры
4. Дети огня (поэты)
5. Веря и не веря...
6. Монолог матери
7. В суматохе дней
8. Смысловая голограмма
9. На скоростях
10. Сверхидея |
