|

Гострий біль сьогодні серце крає. Тільки світ такий, який він є: І коли до нитки роздягає, І коли за спиною сопе.
Біла смуга, як бузок кохання, Дивиться у очі і співа. Чорна смуга ніби зазіхання На любов, надію і права.
Кожен ладен жити ради себе, З вітряками битися щодня І гадати – треба, чи не треба Розум тьмарить келихом вина.
Гострий біль, як лезо, серце крає. Тільки світ такий який вже є: І коли напружено зітхає, І коли із попілу встає.
Так було, так є і далі буде. Хтось заклав програму на віки - Світ такий, які у ньому люди, - Схиблені на користь хижаки. |

Чому так сумно на душі? На вигляд – все чудово... Та світ іде на віражи, знецінюючи слово.
Там, де любов була, тепер гнів дивиться у очі і по звірячому сопе, як вітер проти ночі.
І вкрай збентежене життя то плаче, то сміється, коли ледь чутне каяття вербой до річки гнеться.
|

Так чи ні... яка різниця? У свідомості людей, думка – краща помічниця і прибічниця ідей.
Будуть думи – вщухне вітер, сонце вийде із-за хмар, і народ в усьому світі відпочине від примар,
що не перший рік керують і вважають за святе що на небі парубкує місяць... сонце де-не-де...
|
Щоб сьогодні не говорили про мову, насправді кожна людина буде відчувати на собі силу тієї мови на якій розмовляє її душа, до якої звикла з дитинства і яка прийшла до неї з молоком матері. І в той час, коли матеріальні ціності стали важливішими за духовні, мова повина залишатися той, що до вподоби тій чи іншій людині, аби душа залишалася захищеною.
Украінська мова і російська, мов веснянки рідноі землі, залишають слід на вишиванці і чарують співом увесь світ.
Мовними словами диво бачу. І коли піду за небокрай, мові залишу любов і вдачу, що немов веселий водограй.
Украінська мова, наче мати, із дитинства пестила мене. З нею вчилась жити і співати кращих і улюблених пісень.
А російська – подруга дитинства - забавка дитячого життя: і коли всі горщики розбиті, і коли у мальвах майбуття.
|

Хочу бачити радість усюди. Тільки серце підказує – ні - не такі, як колись, стали люди, не такі, як колись, стали сни.
І здригається серце від болю - хто пішов, а хто прийде не зна... може сонце впаде у долоню, може хмара торкнеться вікна.
Та ніхто вже не знає... що далі... Ранок тягнеться полем узріст, ніби зна, що від божоі кари захистити не взмозі нас піст.
|

Щось таке вже було... та що саме? Хижий птах розкрадає город, і дратується півень страхами щойно красенем вийде в народ.
Знову сильний слабкого не чує, і хизується силою гнів, доки доля весь час вередує і в суглобах нечуваний біль.
Щось таке вже було... та що саме? Нема спокою... Світ занепав. І знаходиться в дивному стані стіл - меню із улюблених страв.
Нема щастя... не буде і волі, доки лежачи в темряві світ, не візьме промінь серця в долоні під музики гуцульских трембіт.
Щось таке вже було... та вже годі руйнувати навколишній світ... Тоді буде усе у городі... Тай у хаті все буде, як слід...
|

Може чорт не так страшний, як його малюють, і це ми передусім вині... бож ми – люди.
У яке не глянь вікно - кожен сам за себе... Ллється річкою вино - треба і не треба.
Вітер злий, як звір, реве - каламутні очі - на великдень посуд бє і, як чорт, регоче.
Добре, віра ще жива - Матір Божа в Храмі, не бажаючи нам зла, вслід лікує рани.
| страницы: 1 2 3 4 показать все произведения |
книги  Всепрощение
 Дорога до храму
 Молитва о земле
 Перекопская земля
Другие произведения 1. На ходу мир рассыпается 2. Пусть говорят 3. Этот мир 4. Титаник 5. Никакого сладу 6. Дружба с грустью 7. Старое кино 8. Глаголы 9. Непонимание (2) 10. .. по сути.. |