|
|
С какой радости должна
жизнь нам улыбаться,
если легче втюхать «пня»
и не напрягаться,
что проснулся дикий зверь,
кто-то блудит в соснах
и берёт себе в пример
далеко не солнце...
Мир давно уже не тот...
Да и что рядиться,
если нынче не резон
брать в гербарий листья,
верить в свет ночной звезды,
трогая руками,
тёплой след от борозды...
Что случилось с нами!?
Что на чашечках весов
через банк – отраду,
перевесил секс любовь -
никакого сладу... |
Гірко плаче Україна. Їй не солодко за сина,
що ходив серед людей з купой звершень і ідей.
Чи то ворон в колі смерті над могилою все вьється,
чи то промінь упада, бо на жаль всю правду зна..
Як Олеся день до ранку спроводжали: геть та геть...
і у відповідь на ласку хоронили.. Хай їм грець!
Плаче ненька -Україна схилами Дніпра,
серцю слухати несила - звідки стільки зла?
Брат на брата, кум на кума - хоч кажи, хоч не кажи,
мовби довга темна смуга тішеться в ночі;
наче світ перевернувся - всі слова ніщо -
і душа шука притулку... кам`яний мішок...
|
Що лишається мені? -
Тільки спів!
Така вже доля!!!
Та я дякую весні,
що така у неї врода.
Різнобарвний килимок,
наче вишитий промінням,
баче як біжить струмок,
і народжується мрія.
Залишусь такой, як є.
Буду знов пісень співати
доки сонечко встає,
вишня квітне біля хати.
|
Так бува. Алеж і я трохи забарилась,
та під гаслом - течія - долі не скорилась.
Тож нехай безхатько-кіт миється щоранку -
сніг старий водою збіг, сонце у серпанку.
Як погляну я згори: промінь землю миє,
мов гукає знов до гри, і дарує мрію.
Від струмка зелений гай більше зеленіє,
та весна співа: нехай сонце серце гріє.
У садочку, під вербой тінь з очами ночі
має вигляд вже не той, що усіх мороче.
|
Такі світи, як твій і мій, не можуть бути вкупі;
тож ти кісток моїх не мий в житті на перепутті.
Ганчір`я з плачем не кидай у відповідь одразу,
коли на небі водограй (з усього видно) - красень.
Такі світи, як твій і мій - великі дві планети:
одній до тіла блище звір, а другій стан поета.
Такими ми прийшли в цей світ, такими візьме вічність..
Тож ти вісток моїх не мий - не в тому наша міцність.
|
Бачу, чую, розумію... та до серця не беру;
сподіваюсь, прийде мрія поміркована на гру.
Хай шукає хтось де краще; я шукаю інший світ,
де любов і віра наша не лише фантазій плід.
І горнусь до слова ніби воно тепле, як земля,
де співають вранці півні, і встає з колін теля.
Бачу, чую, розумію: світ такий який він є -
тепле слово серце гріє та за примусом не йде.
|
Що б мені не говорили, відчуваю певний тиск,
і до серця, наче злива, зловтішається: - дивись!
Заклопотана смерека кличе промінь день у день,
ніби баче небезпеку від безглуздих теревень.
Що казати? - Місяць сяє в мрійних обріях мети,
та зворушливо бажає світу правду довести.
І така собі надія кроком впевнено іде,
мов яскравим сонця квітом, очі мружачи, цвіте.
Відчуття краси і мови святом ходить по землі,
і всі схиблені, даруйте, мріють вийти із пітьми. |
страницы: 1 2 3 4 показать все произведения |
книги
Всепрощение
Дорога до храму
Молитва о земле
Перекопская земля
Другие произведения
1. Дарите лучше розы
2. Суть всё та же
3. Муравьи
4. Прозрение
5. Цена жизни
6. Так бывает
7. Мудрость
8. Плачет скрипка
9. Такие правила
10. Июнь |
