|
|
С какой радости должна
жизнь нам улыбаться,
если легче втюхать «пня»
и не напрягаться,
что проснулся дикий зверь,
кто-то блудит в соснах
и берёт себе в пример
далеко не солнце...
Мир давно уже не тот...
Да и что рядиться,
если нынче не резон
брать в гербарий листья,
верить в свет ночной звезды,
трогая руками,
тёплой след от борозды...
Что случилось с нами!?
Что на чашечках весов
через банк – отраду,
перевесил секс любовь -
никакого сладу... |
Гірко плаче Україна. Їй не солодко за сина,
що ходив серед людей з купой звершень і ідей.
Чи то ворон в колі смерті над могилою все вьється,
чи то промінь упада, бо на жаль всю правду зна..
Як Олеся день до ранку спроводжали: геть та геть...
і у відповідь на ласку хоронили.. Хай їм грець!
Плаче ненька -Україна схилами Дніпра,
серцю слухати несила - звідки стільки зла?
Брат на брата, кум на кума - хоч кажи, хоч не кажи,
мовби довга темна смуга тішеться в ночі;
наче світ перевернувся - всі слова ніщо -
і душа шука притулку... кам`яний мішок...
|
Що лишається мені? -
Тільки спів!
Така вже доля!!!
Та я дякую весні,
що така у неї врода.
Різнобарвний килимок,
наче вишитий промінням,
баче як біжить струмок,
і народжується мрія.
Залишусь такой, як є.
Буду знов пісень співати
доки сонечко встає,
вишня квітне біля хати.
|
Так бува. Алеж і я трохи забарилась,
та під гаслом - течія - долі не скорилась.
Тож нехай безхатько-кіт миється щоранку -
сніг старий водою збіг, сонце у серпанку.
Як погляну я згори: промінь землю миє,
мов гукає знов до гри, і дарує мрію.
Від струмка зелений гай більше зеленіє,
та весна співа: нехай сонце серце гріє.
У садочку, під вербой тінь з очами ночі
має вигляд вже не той, що усіх мороче.
|
Такі світи, як твій і мій, не можуть бути вкупі;
тож ти кісток моїх не мий в житті на перепутті.
Ганчір`я з плачем не кидай у відповідь одразу,
коли на небі водограй (з усього видно) - красень.
Такі світи, як твій і мій - великі дві планети:
одній до тіла блище звір, а другій стан поета.
Такими ми прийшли в цей світ, такими візьме вічність..
Тож ти вісток моїх не мий - не в тому наша міцність.
|
Бачу, чую, розумію... та до серця не беру;
сподіваюсь, прийде мрія поміркована на гру.
Хай шукає хтось де краще; я шукаю інший світ,
де любов і віра наша не лише фантазій плід.
І горнусь до слова ніби воно тепле, як земля,
де співають вранці півні, і встає з колін теля.
Бачу, чую, розумію: світ такий який він є -
тепле слово серце гріє та за примусом не йде.
|
Що б мені не говорили, відчуваю певний тиск,
і до серця, наче злива, зловтішається: - дивись!
Заклопотана смерека кличе промінь день у день,
ніби баче небезпеку від безглуздих теревень.
Що казати? - Місяць сяє в мрійних обріях мети,
та зворушливо бажає світу правду довести.
І така собі надія кроком впевнено іде,
мов яскравим сонця квітом, очі мружачи, цвіте.
Відчуття краси і мови святом ходить по землі,
і всі схиблені, даруйте, мріють вийти із пітьми. |
страницы: 1 2 3 4 показать все произведения |
книги
Всепрощение
Дорога до храму
Молитва о земле
Перекопская земля
Другие произведения
1. Атомы и люди
2. Армянск
3. Метель
4. Непонимание
5. В поиске истины
6. С марсианским нутром
7. Всё не так
8. Дикие пляски
9. Атланты
10. В самый раз нам всем меняться.. |
