|

С какой радости должна жизнь нам улыбаться, если легче втюхать «пня» и не напрягаться, что проснулся дикий зверь, кто-то блудит в соснах и берёт себе в пример далеко не солнце... Мир давно уже не тот... Да и что рядиться, если нынче не резон брать в гербарий листья, верить в свет ночной звезды, трогая руками, тёплой след от борозды... Что случилось с нами!? Что на чашечках весов через банк – отраду, перевесил секс любовь - никакого сладу... |
Гірко плаче Україна. Їй не солодко за сина, що ходив серед людей з купой звершень і ідей. Чи то ворон в колі смерті над могилою все вьється, чи то промінь упада, бо на жаль всю правду зна..
Як Олеся день до ранку спроводжали: геть та геть... і у відповідь на ласку хоронили.. Хай їм грець!

Плаче ненька -Україна схилами Дніпра, серцю слухати несила - звідки стільки зла? Брат на брата, кум на кума - хоч кажи, хоч не кажи, мовби довга темна смуга тішеться в ночі; наче світ перевернувся - всі слова ніщо - і душа шука притулку... кам`яний мішок...
|

Що лишається мені? - Тільки спів! Така вже доля!!! Та я дякую весні, що така у неї врода. Різнобарвний килимок, наче вишитий промінням, баче як біжить струмок, і народжується мрія. Залишусь такой, як є. Буду знов пісень співати доки сонечко встає, вишня квітне біля хати.
|

Так бува. Алеж і я трохи забарилась, та під гаслом - течія - долі не скорилась.
Тож нехай безхатько-кіт миється щоранку - сніг старий водою збіг, сонце у серпанку.
Як погляну я згори: промінь землю миє, мов гукає знов до гри, і дарує мрію.
Від струмка зелений гай більше зеленіє, та весна співа: нехай сонце серце гріє.
У садочку, під вербой тінь з очами ночі має вигляд вже не той, що усіх мороче.
|

Такі світи, як твій і мій, не можуть бути вкупі; тож ти кісток моїх не мий в житті на перепутті. Ганчір`я з плачем не кидай у відповідь одразу, коли на небі водограй (з усього видно) - красень. Такі світи, як твій і мій - великі дві планети: одній до тіла блище звір, а другій стан поета. Такими ми прийшли в цей світ, такими візьме вічність.. Тож ти вісток моїх не мий - не в тому наша міцність.
|

Бачу, чую, розумію... та до серця не беру; сподіваюсь, прийде мрія поміркована на гру.
Хай шукає хтось де краще; я шукаю інший світ, де любов і віра наша не лише фантазій плід.
І горнусь до слова ніби воно тепле, як земля, де співають вранці півні, і встає з колін теля.
Бачу, чую, розумію: світ такий який він є - тепле слово серце гріє та за примусом не йде.
|

Що б мені не говорили, відчуваю певний тиск,
і до серця, наче злива, зловтішається: - дивись!
Заклопотана смерека кличе промінь день у день, ніби баче небезпеку від безглуздих теревень.
Що казати? - Місяць сяє в мрійних обріях мети, та зворушливо бажає світу правду довести.
І така собі надія кроком впевнено іде, мов яскравим сонця квітом, очі мружачи, цвіте.
Відчуття краси і мови святом ходить по землі, і всі схиблені, даруйте, мріють вийти із пітьми. | страницы: 1 2 3 4 показать все произведения |
книги  Всепрощение
 Дорога до храму
 Молитва о земле
 Перекопская земля
Другие произведения 1. Гірко плаче Україна 2. Завод "Титан" 3. Правды главная страница 4. Игра красок 5. Сверчок 6. Как быть... 7. В ожидании удачи 8. Пока все думали.. 9. Банкрот 10. У любви есть собственный резон |